ОСТРОЗЬКИЙ ЗАМОК
ОСТРОГ.
Олівець,сепія.
Наполеон Орда.
КРУГЛА БАШТА
(З поеми – феєрії
«Тіні замкової
гори»)
Влад Озимий
Пливе у вічність
далеч неозора…
Цвіте бузок над
порохом століть.
Горить на сонці
золото Собору,
І Кругла башта
сторожем стоїть.
Вона громаддям душу
непокоїть:
Чи не зміліли генів
ручаї?
Вона на чатах пам’яті
людської –
Чи не забули, хто
ми і чиї?
В її короні грація
і велич,
Декор античний і
слов’янський світ.
І дух князівський,
як міфічний велет
Враз оживає через
сотні літ.
А в час, коли під
місяцем правічним
Срібляться в мареві
стороницькі ліси,
Уява креслить зримо
і обтічно
Рухливі постаті,
ледь чутні голоси…
Коли хрести і мури
легендарні
Колише в сні глуха
нічна доба,-
Князева тінь,
біліючи, примарна
Нечутно вверх по
каменях ступа…
Підходить князь до
кожної бійниці,
Подовгу дивиться у
прорізи гармат,
І зблискують в
напружених зіницях
Скрижалі слави,
пантеони втрат.
З його очей спливає
біль народу,
А з уст – сувора
істина – печать:
В віках омріяну,
таку п’янку свободу
Ніколи
більше зайдам не віддать!..
ОСТРОГ. РУЇНИ ЗАМКУ КНЯЗІВ
ОСТРОЗЬКИХ.Гравюра.З.Фогель.1820.
***
Світлана
Луцкова
На березі прадавньої Горині
Свої вогні запалює Острог
В холоднім замку і халупах чорних,
І мовчки зирить з-під кошлатих брів,
Як труться долі у життєвих жорнах,
Як день згорає чи й уже згорів.
У цім полоні, начебто на волі,
Мовчать святі - зі стінами злились.
Летять за хмари змучені тополі
І розбивають скам'янілу вись.
Яка брудна, яка холодна хата –
Розсипані
уламочки душі.
Під церквою безкрилі янголята
Вмирають на промоклім спориші.
А ти у жмені маєш трохи неба,
У другій - мить, лише єдину
мить.
Устань з колін. Молитися не треба.
А Бог... Він є!
Він просто зараз спить.
Не плач: сльозами моря не напоїш,
Не захистиш таврованих птахів.
Цей довгий дощ...
І перед ним не встоїш.
Бо стільки ще нескоєних гріхів…..
Валентина
Олемпіюк-Винникова,
2013.
|
КОРОНА(ПОЕМА-ОДА)
(Уривок)
Анатолій
Криловець
Тут навіть час ходу свою спинив.
Тоненькі віти вітер колихає…
Твердиня
духу серед щедрих нив.
Над Острогом, здається, Бог ступає…
І ми п’ємо серцями благодать.
Незриме як ще можна осягнути!
Бурунить в душах вільний дух розкутий!
Предивна річ: Острог це місто звать…
ОСТРОЗЬКИЙ ЗАМОК.Олія. Олег Пронтенко, 2009.
 |
БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ
СОБОР ОСТРОЗЬКОГО ЗАМКУ.ВЕСНА.
Олія. Лідія Спаська.
|
ДЗВОНИ ОСТРОГА
Степан Бабій
Доріг в житті стелилося немало,
А ця мені дорога дорога,
Де вигляда за межиріцьким валом
Високочолий профіль Острога.
Тут чую час: він в гіллі шелестить
Надовкруги острозької твердині,
Він загусає в стінах, з перекрить
Бринить у голосі робочої
людини.
Час бачу я: на мурах кам'яних
Крізь сивий мох віками проступає,
Плугами переорює лани,
Пшеничні чисті хвилі котить краєм.
Наснажуване давнє джерело,
З якого не один напився сокіл
Могутнє Сагайдачного крило,
Зір Федорова гострий
і глибокий.
Ступаю до музейної стіги
Містечком тихим в кам'яних сивинах,
Вслухаюся на мурах
давнини
В
далекий гул, пробуджений в глибинах.
БАШТА.Олія.Валентина Олемпіюк-Винникова, 2013.
ВЕЧІРНІЙ ОСТРОГ.Папір, акварель.
Віктор Гвоздинський,2007.
В СТАРОМУ ЗАМКУ
ПОСЕЛИЛАСЬ ОСІНЬ.
Олія.Олег Безюк. 2012. ВІДЕО ДЛЯ ПАСИВНОЇ ПРЕЗЕНТАЦІЇ |
Немає коментарів:
Дописати коментар